В Україні запроваджено інститут приватних виконавців

03.06.2016
лого АБ укр для новин

Виконання рішення суду є завершальним етапом здійснення правосуддя, та, відповідно, є надзвичайно важливим в досягненні основного його завдання – справедливості, фактичного відновлення порушених прав.

Останнім часом в Україні багато уваги приділялося обговоренню інституту приватних виконавців. Висловлювалися різні думки та обґрунтування доцільності впровадження такого інституту та навпаки – щодо його безкорисності та навіть небезпечності.

Однак після тривалого обговорення, 2 червня 2016 року Верховною Радою України все-таки прийнято в цілому Закон України «Про виконавче провадження» та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Отже, найбільш значною новелою цих Законів є запровадження інституту приватних виконавців.

Хто може бути приватним виконавцем?

Законом зазначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом та який є суб’єктом незалежної професійної діяльності. Для отримання статусу приватного виконавця потрібно скласти відповідний кваліфікаційний іспит та отримати посвідчення приватного виконавця.

Законом запроваджено формування та порядок ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України.

Вільний вибір виконавця та обмеження його повноважень.

Також встановлюється право громадянина вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, перелік яких передбачений ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження».

Законом встановлені і виключення, за якими приватні виконавці не наділені повноваженнями щодо виконання рішень.

Цікавим є той факт, що держава так і не наважилася передати приватним повноваження щодо примусового виконання рішень відносно себе та державних посадових осіб.

Міністерство Юстиції і надалі буде “впливати” на процес виконання рішень відносно державного сектору. Зазначена проблема, яка набула статусу поширеної, на жаль не вирішується.

Отже, до повноважень приватних виконавців не відноситься примусове виконання:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи;

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

 

Чи готова Україна до таких змін, чи зможе держава, в її не найкращому стані та проблемами з правопорядком, здійснювати належний контроль за приватними виконавцями та як на практиці буде здійснюватися така «змішана» система виконання судових рішень –  покаже тільки час.